…Вона тримала обома руками кружку і робила часті великі ковтки. Марина розглядала її кілька секунд. Великі очі, красиві, лайтовий макіяж як і минулого разу, намагається виглядати розслабленою, але звичайно, що ні.
Волосся розпущене, охопило щоки з двох боків, рукава пухнастої водолазки натягнуті аж до середини пальців, кружку тримає між собою і екраном. Ну, ок…
— Не дарма привіз тобі. Он дивись, — він розсипав перед нею дари. — Старший руг жінку свою вміє поважити. Чаші тут, золоті ложки, каміння. Але є найкращий. Сестра твого роду передала тобі його. Очі закрий і повернись, давай хутко, повішу на тебе.
Сплетіння незліченних сонячних рук огорнуло її шию, на мить навколо здійнялася невидима потужна хвиля…
Шукаючи в напівтемній гардеробній пакувальний папір ще з минулого року, Крістіна подумала, що весь цей рік – самі виклики. І це вже навіть не про війну, бо зміни, які «прилетіли», у Крістіни в нормальні часи мали право трапитися тільки за ретельним плануванням. Ну, нічо…
Люди тут не гуляли, лиш іноді з одного узбіччя на інше поспішали зухвалі білки. Легковички, помічаючи їх, перелякано сигналили.
Зупинялися зрідка, хіба щоб сфоткати сонце крізь крони сосен і принагідно перевірити навігатор.
— Тут жахливий зв’язок, ми точно повернули, куди слід?
— Так, просто не ловить сигнал. Проїдемо ліс, і буде норм.
Такі теж були особливими. Ночами ліс нашіптував їй свої казки…
Забулькотів чайник, сердито, натужно.
Різкий дзвінок телефону, що висів у неї на грудях, знов розірвав думки і захолодив серце. Зсередини затовкло.
– Надія Кравець?
– Так.
…И ничего не просила. Прощала рассыпанные карандаши и чай, разлитый на ее рисунки, делилась ручками, помогала таскать книжки и давала свою расческу.
После еды делали домашку. Читать она не любила, а слушать – да.
– Буквы пляшут, – улыбалась она…
…им одна прихожанка свои игры с мужниным другом и его сестрой описывала. Каялась, мучалась. Потом опять грешить пошла, конечно, но попам зато на целую неделю красные физиономии и выпученные глаза обеспечила. Ждали они продолжения банкета, что придет и дорасскажет…
Марек сразу уяснил для себя, что цивилизованно жить он не будет, пока не заработает себе состояние нецивилизованно. И у него был простейший, невыносимо тупой план. Именно поэтому он должен был сработать.
…В какой-то момент из-за поднятой крышки моего ноутбука слышится вздох. Такой, с намеком…
…Он здесь хозяин, это – его вотчина, его крепость. Попадая сюда, невозможно не попасть под его влияние, невозможно иметь другие точки зрения, невозможны альтернативы…