Еспресо, полуниця, чіабатта

Антоніо увімкнув кавомашину і зняв стільці з простих дерев’яних столів. Протер столи, виставив туди крихітні вазочки з жовтцями і заходився мити полуницю. Вона пахла полем. Він склав її у велику скляну миску і на хвилинку виставив під сонячні промені, щоб зробити фото. Педро потім запостить, куди там він постить усі фото його маленької кафешки.
Розпакував привезений годину тому кошик з моцарелою, дістав із холодильника жовті помідори і наступні хвилин тридцять нарізав інгредієнти та розкладав сендвічі на вітрині. Ранок був свіжий і терпкий, наче тосканське молоде вино. Якісь птахи знову щось крекотали на пальмах.
Коли все було готове, він глянув на годинник. Мав, мабуть, ще хвилин п’ять-десять…

Гори під ванільним соусом

…Викликаний у пам’яті тендітний образ ароматної булки розтрощили незачинені кимось двері туалету в тамбурі, які ходили ходунцем разом із усім вагоном. Притримуючи спущені джинси і стоячи обома ногами на унітазі, схопившись вільною рукою за липкий, мокрий поручень, Соня зрозуміла, що туалетний папір закінчився, а серветки вона залишила на верхній полиці в купе.
Потяг, азартно грюкаючи колесами по рейках, пер у ніч із невгамовним ентузіазмом…

СОЛОДКІ ФАНТАЗІЇ В ТЕМУ

Починається ця вся історія ще на Різдво…
ні, на Миколая! О! На Миколая, в точку!
Підступний мужик МОЇМИ РУКАМИ притягує в дім під подушки дітям нудотні мілки, пальмові рошени і ведмежуйки, що застрягають у зубах. Жаліслива бабуся з Німеччини надіслала десять кіло закордонного цукру, закамуфльованого під вафлі, яйця, шоколадні плитки, плиточки і плитулечки…

When witches go riding… (УКРАЇНСЬКОЮ)

Іноді в такі моменти вона згадувала, як довго вони йшли до цього. Вона, що не знає себе, затиснута й самотня. І він, що шукає наосліп, не справляється зі своєю силою, надто хаотичною, щоб їй можна було дати волю.
І все ж таки, в настрій треба входити поступово…

When witches go riding…

…Иногда в такие моменты она вспоминала, как долго они к этому шли. Она, не знающая себя, зажатая и одинокая. И он, ищущий вслепую, не справляющийся со своей силой, слишком хаотичной, чтобы ей было можно дать волю…

Що почитати письменниці?

В фемінітиві, бо… Бо хочу і пишу!
Як не банально, я починала із «Як читати книги» Стівена Кінга. Гайд по читанню такий: по главі на тиждень, Неспішно, повільно, аналізуючи написане.
Остання глава дуже щімка, до речі. Хустинку треба.

Десь для нас печуть каштани

— Нарешті!
На Міну налетів вихор, збив валізу, закрутив, відпустив і захихотів.
Раїса танцювала навколо неї як дитина, що зачекалася в садочку, руде волосся заплетене в дві кіски, білосніжна блузка вільного крою і яскрава максі-спідниця, що летить сонцем…

У пошуках свого

Взяла за назву. Анотацію теж продивилася, але як і все, що не мало першорядного сенсу (а першорядного сенсу тоді не мало нічого, крім життя), не вона мене заякорила.
Метушня та істерія тоді у багатьох вийшли на перший план, і я майже фізично відчувала потребу заземлитися.
Щоб продовжити освіту дітей, попри все.
Щоб зберегти родину, попри все.
Щоб не з’їхати з розуму, попри все.
І ”Відкриття повільності” заземлило мене однією своєю назвою.
Я зрозуміла, що треба читати.

ПРО ЩО МОВЧИТЬ КОННЕМАРА

Коннемара, що розкинулася на пагорбах у протилежній частині острова, покликала її до себе, випадково впавши на підлогу рекламною брошюрою. Скелі Мохера на фото поряд зловтішно німували про самогубців і божевільний вітер, що рве з гір униз. На скелі не можна, про них вона знала.

Про діалоги.

posted in: Creative writing 0

Я вирішила перекласти уривок про діалоги, бо зараз працюю над оповіданням, що складається переважно з них. Така форма викладу насправді питання смаку. Але, на мою думку, саме діалог є найживішою та найцікавішою формою передачі багатьох аспектів конфлікту в сюжетній лінії. Він може як витягнути затягнуту сцену, так і вщент знищити непогану єкспозицію. 
Wonderbook ємно і точно розкриває основні моменти, які слід взяти до уваги особливо письменникам-початківцям. 
А іноді, між нами, і тим, хто вже вважає себе зубрами пера.

1 2 3 4 13