(Яка тема? Читайте, і надасться вам. По повній.)
Двічі на рік стається ця катастрофа.
На Великдень і на Новий Рік.
Причому підкрадається непомітно, хоч заздалегідь знаєш, що все одно накриє.
Дівчата кажуть, та ладно, кайфони вже. І я да, звичайно! Але потім ще місяць загодований здобою та солодким мозок влаштовує бойкоти будь-яким думкам у бік нормальної їжі.
Починається ця вся історія ще на Різдво…
ні, на Миколая! О! На Миколая, в точку!
Підступний мужик МОЇМИ РУКАМИ притягує в дім під подушки дітям нудотні мілки, пальмові рошени і ведмежуйки, що застрягають у зубах. Жаліслива бабуся з Німеччини надіслала десять кіло закордонного цукру, закамуфльованого під вафлі, яйця, шоколадні плитки, плиточки і плитулечки. Хто це все їв? Правильно, бо дітям багато солодкого шкода! Шкідливо, тобто. Шкідливо.
Потім на Різдво треба запастися солодощами, бо якщо ти не даси «на колядку», то сусіди крутитимуть носом. У нас в ЖК, і у батьків у КМ. Тому смаколиків потрібно у квадраті. І навіть в кубі, бо «а раптом усім друзям не вистачить?»
І ось коли ти сидиш і чекаєш на вертеп, вони, втомлені від праведної праці, проходять повз, гримаючи мішками, звідки випадають цукерки, яблука, мандарини, пульти від приставок і величезні плюшеві олені. Можна було запасатися з розрахунку «корінь із солодощів», а не квадрат у квадраті, думаєш ти, дивлячись на свої коробки з цукерками та батарею шоколадних зайців. Тут у двері радісно ввалюються чада і, сповнені відповідальності, пхають тобі в руки якісь вафлі, плюшки та ватрушки із криком: «МИ І ДЛЯ ТЕБЕ НАЗБИРАЛИ!»
Тенденція більш-менш вимальовується?
Тулимо далі.
Оскільки Микола — персонаж автентичний, йому якби можна. Але якого біса тридцять першого в ніч розтовстілий від американської дієти заморський безсовісний дід в червоних панталонах ломиться до нашої ялинки, я в принципі зрозуміти не можу. Таке враження, що відколи ППО збило Діда Мороза, там за бугром подумали, що відкрився конкурс на вакантну позицію. В результаті — під ялинкою, на ялинці, біля ялинки, за і перед ялинкою — гори ВЕЛИЧЕЗНИХ карамельних гачків. Очі вповиває червоно-білим, і не зовсім второпати, це колір цукерок чи туман обжерливості.
І це все?
Ти нічого не знаєш, Джоне Сноу.
Адже є ще коханий, котрий власноруч пече ЧЕРВОНИЙ ОКСАМИТ раз на рік. Коли?
Першого числа, мої хороші.
А оскільки «я для тебе», то він в нього… ммм… величезний.
Торт величезний. Не відволікаймось.
Красивий багряно-білосніжний остаточний пропуск в пекло.
2-ге, 3-тє, 4-е січня….
5-го доходить, що потрібна стратегія, інакше шансів майже нема, до купальників лише півроку. І неважливо, що війна, купальники все одно будуть, усі це знають і усі тремтять.
Набираю ванну, щоб не попертися в холодильник. З неї туди дістатися найскладніше: треба вилізти, змити піну, замерзнути, витертися, одягнутися.
Покладу поруч на стільчик цукерку-дві…
І маленький шматочок червоного оксамиту.
Просто щоб оскому збити.
Залишити відповідь