Гостроцікаво можна погалайкати!
А можна просто потеревенити.
Іноді мені трапляються українські книги, які неможливо читати.
Ідея прекрасна, обкладинка мімімішна, сюжет вабить… А читати нестерпно. Це коли хтось особливо тямущий десь там вирішив, що до друку потрібно пускати книги з найневживанішими словами (а ще краще – дикими сільськими архаїзмами), і ніяк інакше.
Коли я купую книги, то завжди прошу скріншоти внутрішніх сторінок із текстом, хоч би парочку. Я не купую книги в електронних магазинах, якщо не можу прочитати спочатку фрагмент.
Тому що кілька разів вже обпеклася на дитячих книжках в неймовірних обкладинках і з цікавими анотаціями. Ті книги довелося… викинути, бо навіть дарувати це безглуздя соромно.
Мені незрозуміло, навіщо витягати на світ кособокі (навіть іноді у відомих українських класиків) вислови, які ніколи не приживуться у розмовному контексті, бо їм не місце в цьому часі.
Я бачу розвиток мови не з вектором у минуле, а з вектором у майбутнє. А то так можна і до друкарської машини повернутися.
P.S. Навіяно друком “Ґобіту”…
Залишити відповідь