В фемінітиві, бо… Бо хочу і пишу!
Як не банально, я починала із «Як читати книги» Стівена Кінга. Гайд по читанню такий: по главі на тиждень, Неспішно, повільно, аналізуючи написане.
Остання глава дуже щімка, до речі. Хустинку треба.
Взяла за назву. Анотацію теж продивилася, але як і все, що не мало першорядного сенсу (а першорядного сенсу тоді не мало нічого, крім життя), не вона мене заякорила.
Метушня та істерія тоді у багатьох вийшли на перший план, і я майже фізично відчувала потребу заземлитися.
Щоб продовжити освіту дітей, попри все.
Щоб зберегти родину, попри все.
Щоб не з’їхати з розуму, попри все.
І ”Відкриття повільності” заземлило мене однією своєю назвою.
Я зрозуміла, що треба читати.
Відео, якщо точніше. Ми з міджорні добре спрацювалися! 💃🍷 Насправді, я хотіла зробити смачно. Щоб слухати і дивитися, і щоб було гармонійно.
Забулькотів чайник, сердито, натужно.
Різкий дзвінок телефону, що висів у неї на грудях, знов розірвав думки і захолодив серце. Зсередини затовкло.
– Надія Кравець?
– Так.
Марек сразу уяснил для себя, что цивилизованно жить он не будет, пока не заработает себе состояние нецивилизованно. И у него был простейший, невыносимо тупой план. Именно поэтому он должен был сработать.
Он увидел, как подъехала машина. Наконец-то, хоть можно будет заняться чем-то интересным. Он любил красивую жизнь и работа в частной клинике давала ему возможность совмещать свою страсть к психиатрии и стремление к роскоши. Но в последнее время случаи были все … Read More
Я начинаю эту статью спонтанно, ведь я никогда бы не спланировала писать про что-то, хоть отдаленно связанное с одиночеством. Люди вокруг считают меня экстравертом, человеком, которому все время хочется общения и какого-то обмена эмоциями. Я и сама считала себя такой. … Read More
Украинская культура глазами канадских читателей.