Витягла пакет, захлопнула двері машини і бігом назад. Дві миті, а від снігу вже притрушена як різдвяний штрудель — пудрою. Ага, вже треба сходами. Бо як вимкнуть світло, то застрягне в ліфті з подарунками, а це не клієнторієнтовно, війна там чи ні.
Повертала ключі в двері, затамувала подих. Cпалять?
Тихееенько…Сплять, фух. Плюс один, Крістінка.
Пів на сьому, ще встигне. Йо, забула ж загорнути. Фейспалм.
Шукаючи в напівтемній гардеробній пакувальний папір ще з минулого року, Крістіна подумала, що весь цей рік – самі виклики. І це вже навіть не про війну, бо зміни, які «прилетіли», у Крістіни в нормальні часи мали право трапитися тільки за ретельним плануванням. Ну, нічо. Папір знайшовся, де і мав бути. Два новорічних рулони і один на дні народження.
Розгорнувши папір на столі, витягла ножиці, двосторонній скотч і клубочок стрічок. Вкотре привітала себе, що має ідеальний комплект на всі випадки. Красиві шоколадні кульки-іграшки на ялинку, це Марійці, їй ще блиск для губ. Крістіна взяла кремово- рожевий папір із крихітними золотими сердечками, оксамитовий на дотик. Марійка в неї вже леді, мають і подарунки бути вишукані. Її маленька розбишачка швидко дорослішала. Особливо, як тато пішов бозна-куди. Так, не зараз.
Папір якісний, ніде не надірвався. Ляля. Крістіна витягла широку золоту стрічку, хвацько зробила елегантний бантик, відрізала залишки. Десь в животі потрохи завирувало, наче невидимі веселкові бульбашки.
Тепер Тимку шоколад і меч майнкрафтовий. Як його загорнути, цю бандуру. Може, просто стрічкою? Десять, всього на два роки старший за Марійку, а вже педант. Нема Миколая, це все ти, мама, кладеш під подушку. Насилу втримала його Марійці не розпатякати. Колись і він вірив…
Меч лазуровий, типу алмазний, треба і стрічку якусь… живу чи що… Стрічка важлива, бо ж емоції…
Крістіна сповільнилася, пальці перебирали стрічки. Мимоволі підняла голову і глянула перед собою. Крізь визерунки на дзеркальному фартуку кухні на неї дивилася станна жінка, волосся розпушилося із хвоста, сніжинки стали краплями і тепер відблискували від лед-підсвітки. Карі очі віддавали золотинкою, і вона посміхалася якось… магічно. Доросла, майже фіндір, майже вдруге заміжня, а пакує подарунки, – і як в дитинстві, щось зсередини на Різдво прагне див.
Блін, час-то плине. Біжи вже, дитино, пограй у казку. Бо зараз прокинуться, і кранти тій твоїй магії.
Відкрила двері до Тимка. Вірить – не вірить, а дива за розкладом. Сопів знатно. Вона посунула меч, він наїжачився з двох боків з-під подушки, прям як син, коли не в настрої. Не стрималась і хіхікнула.
Заглянула до Марійки. Та уві сні ротика відкрила, мабуть, бачить єдинорогів або інші рожеві штуки. От і подарунок рожевий з золотом. Якби і Миколай, то навряд чи класніше загорнув. Обережно, отааак, трохи пропихнути під подушку…
— Мама, ти що? – громом на всю кімнату.
Крістіна схаменулася як підліток на крадіжці і застигла, зустрівшись із шокованим поглядом доньки. Це провал, спалахнула думка.
— Це ти під подушку кладеш?! А як же Миколайчик?
Очі Марійки наповнялися сльозами образи, а Крістіні, в її сорок і з досвідом крізіс менеджементу панічно забракло слів. Замість них в голові бухкало: «дива, дива не вийшло».
— Що, поперед мене встигла? — Марійка і Крістіна озирнулися на двері разом, звідти
на них зверхньо дивився Тимко. — Я хотів перший подивитися, що тобі Миколай приніс, а мама тут як тут! Ну, шо там? Мені цукерки підвалили і меч афігєнний, дивись, мала!
Крістіні перехопило подих, вона дивилася на сина, і думала тільки про те, щоб не розревтися від щастя.
Марійка миттю нирнула під подушку і зойкнула:
— І мені, мені теж приніс! Вааау!
Крістіна все дивилася на Тимка, а він раптом очами і бровами почав видавати кренделя, і головою стрімко захитав у бік кухні.
Точно! Блін, там же ж…
— Ну, ви дивіться, я зараз, — серце калатало, поки Крістінка-Миколайчик вбігала в
кухню і мерщій, мало не вдавившись, вливала в себе стакан молока і запихувала до рота дві печивки, які Марійка лишила на підвіконні вчора ввечері.
Залишити відповідь