Еспресо, полуниця, чіабатта

Антоніо увімкнув кавомашину і зняв стільці з простих дерев’яних столів. Протер столи, виставив туди крихітні вазочки з жовтцями і заходився мити полуницю. Вона пахла полем. Він склав її у велику скляну миску і на хвилинку виставив під сонячні промені, щоб зробити фото. Педро потім запостить, куди там він постить усі фото його маленької кафешки.
Розпакував привезений годину тому кошик з моцарелою, дістав із холодильника жовті помідори і наступні хвилин тридцять нарізав інгредієнти та розкладав сендвічі на вітрині. Ранок був свіжий і терпкий, наче тосканське молоде вино. Якісь птахи знову щось крекотали на пальмах.
Коли все було готове, він глянув на годинник. Мав, мабуть, ще хвилин п’ять-десять…
— Ранку, Антоніо! Еспресо, будь ласка. Чи вона ще не нагрілася, твоя кавомашина?
— Ее, Карла, buongiorno! Та ти не в дусі сьогодні. Ранок не добрий?
— Добрий він був сто років тому. Ти жив би з Марком, ти б щоранку був не в дусі.
— Даремно ти так про Марка, він чоловік справний, любить тебе більше за життя.
— Виходить, він життя таки ненавидить.
— Полуницю додати?
— Точно ні. Додамо полуницю, коли я зберуся з силами і вижену його до свинячого Ісуса!
— Ma dai, Карла!
— Хай простить мене Мадонна. Я сяду на терасі.
 
— Антоніо! Доброго ранку тобі! Як воно?
— Santa Марія! Чудово виглядаєш!
— Так ти зі мною ще не вітався.
— Я так ще ні з ким не вітався. Еспресо?
— Так, а які варіанти?! Як твоя спина?
— Ох, bella mia, зіпсувала мить. Я з тобою фліртую, а ти мені про вік.
— Ти тільки почав фліртувати, а я довгі роки сохну по тобі, ще коли дівчиськом була. Дякую, ммм, ось він, твій таємний козир, що спокушає невинні душі. Тільки до тебе йду еспресо пити зранку.
— Я не пробачив би, якби пішла наліво.
 
— Доброго ранку, Don Антоніо! Чи можна мені еспресо?
— І вам добрий ранок, Donna Франческа. Полуницю Педро тільки-но привіз, дивіться, як проситься у подружки до вашого еспресо.
— Дякую, я спочатку вип’ю кави. Поки не йду, діти лише завтра приїдуть, можна не поспішати.
— Здивували, здивували. Зазвичай ледве присядете.
— Бачу, Карла знову не в дусі? Марко?
— Я в їхні розбірки не встріваю, але ж не вічно Марко один винен?
— Починається. Так, давайте мені вашу чіабатту з моцареллою, і принесіть нам з Карлою за столик. Бачу, їй потрібна підтримка. Привіт, Маріє, чудово виглядаєш.


— Антоніо, Антоніо, Антоніо! Я склала цей бісовий іспит, ти мій неймовірний нонно! Приготуй мені кави!
— Occhio! Кьяра, я ж розплескаю! Ну, все, ну, вже обійняла, дай я віднесу замовлення! Ваша чіабатта та еспресо. Карла, ще кави?
— Так, Антоніо, і отрути туди додай.
— Bambina!
— Я знаю, що говорю, донна Франческа. Ви хіба не знаєте Маркові хитрі викрутки? Аби тільки знати, кого він цього разу вклав у ліжко!
 
— Антоніо, Антоніо! Моя кава!
— К’яро, твоя мама мені вуха відірве, якщо дізнається, що я роблю тобі каву.
— Як вона взнає? Тітка Марія їй не скаже, правда? Ну, вірно, тітко Маріє?
— Цього разу я згодна з Антоніо, люба.
— Фу, які ви. Гаразд, тоді мені багато-пребагато полуниці і дві чіабатти, ось тих ось, з моцарелою і помідорами.
— А з’їж?
— Мені калорії поповнювати треба, мама каже, що такої розумної голови вона ні в кого із знайомих не бачила.
— Цить, ти бачиш донну Франческу? Думай, що кажеш. Сядь ось тут, у тіні.
 
— Антоніо, втіха моїх очей, добрий тобі ранок! Дивись, кого я привела! Це моя сестра-близнючка, в яку ти ніколи не вірив. Маріє, привітусі, дай мені хвилину, і ми підійдемо.
— Dio mio! Я бачу дві Елени, як це можливо? Як вас звуть, мадам?
— Я ніяка не мадам, звуть мене Анна, і я вмираю з голоду.
— Анно, ви прекрасні, un fiore bellissimo, і я не допущу, щоб ви страждали. Рекомендую еспресо, потім найтоншу чіабатту з помідорами і моцареллою, fresca, з кращої в Салерно сироварні, і на десерт вазочку ось цієї найсолодшої полуниці, побалувати смакові рецептори.
— Ммм, Антоніо, і мені еспресо з чіабаттою. Поклади мені туди подвійну порцію моцарели. Анно, це Марія! Маріє, дивись, моя сестричка.
— Нарешті, Анно, думала, що не познайомимося. Схожість у вас неймовірна. Приємно мати двійника своєї подруги, мало що. Сідайте поряд. Кьяро, посунься трохи.
— Доброго ранку, zia Олена, zia Анна! Маріє, я ще й третю чіабатту буду.
— Це тільки перша, тобі вже третю? Анно, як ти тут опинилася?
— Дали відпустку, якраз квитки під акцію побачила. Боже, яке блаженство цей еспресо. В Америці навіть кави нормальної немає.
— Шш, не кажи так голосно. Он, бач, це Карла. Їй чоловік зрадив з американкою, і зараз знову когось знайшов.
— К’яро, закрий вуха.
— Я краще послухаю.
— І вона з ним не розлучилася?
— Через таку дрібницю? Жартуєш? На ньому ж весь дім, діти його люблять, та й не кривдив він її ніколи, дарунки носить, все в родину.
— У США просто бігом всі судяться.
— Ну, в США взагалі звички дикі.
— Що є, те є. Моцарелла і справді gorgeous.
— Bellissima?
— Bellissima.
 
— Франческо! Яка краса, поп’ємо разом кави. Ти ж не йдеш ще? Зазвичай вся зайнята.
— Доброго ранку, Б’янко, tesoro! А що з роботою?
— Взяла вихідний, треба іноді і собі догодити. Що це з Карлою? Знову, чи що?
— Що знову? Це в мене знову? Це в нього знову! Stronzo!
— Іди візьми каву, Б’янка, і Карлі принеси ще, будь другом.
— Б’янка, дякую. Тутешня кава не дає мені збожеволіти!
— Хіба кава? Bene, я принесу. Але вам треба посунутись, я не хочу сидіти на сонці. Антоніо!
 
— Яка донна ця Б’янка! Дивлюсь на вас і відчуваю, що я на фестивалі. Одягни я все це на себе в Америці…
— Анно, шопінг у нас, коли спека спаде. Прикупимо тобі обов’язково усілякого скандального.
— І куди я носитиму, на роботу? Мене там шеф одразу на стіл і покладе.
— Гей, тут bambina!
— Яка я бамбіна, у мене місячні другий рік!
— А що, і там на столах домагаються?
— Усюди домагаються. Хоч би могли, що обіцяють. Що ви смієтесь? Попередній он на вигляд був ого-го який італієць, а за фактом — вісім секунд.
— Та ну!
— Ну, трошки більше.
— Ну, не знаю. Тут пристойні чоловіки до ліжка приходять підготовлені, прям з фармації.
— Ага, або ні. Кьяра, principessa, а я можу попросити тебе збігати до Антоніо за ще одним еспресо?
— Зараз, тітко Анно, тільки ви без мене не розказуйте.
— Ну що ти, сонечко… Куди б нам її відправити?
— Не варіант, тепер сидітиме як приклеєна. Розслабся, їй корисно, скоро і до неї полізуть, хай хоч знає, де яблучка, а де огризки.
— Ох, про яблучка…
— Шш, повертається.
— Антоніо сказав, що зробить мені какао.
— А про еспресо ти сказала?
— Так, і ще я сказала, що Марія хоче полуницю.
— А я хочу?
— Так, ти нею хочеш мене пригостити. А я мамі не розповім, що ти мені дозволяєш про секс слухати.
 
— Карла, твоя кава. Ну, ти все ще насурмачена? Не смачно?
— Швидше Марко до раю потрапить, ніж твій еспресо зіпсується. Скажи мені, це ось американка з Еленою та Марією сидить?
— Dio mi salvi!
— Точно італійка вона.
— Це взагалі сестра її, я сам щойно дізнався. Приємна донна.
— Добре, якщо не американка, а то ось та шльондра, якій я волосся повидерла, дуже схожа на неї була. Вдягаються вони взагалі без смаку, як можна було на таке повестись?
— Карла, тихіше, донна ця ні до чого.
— Усі вони до чого!
— Гей, це ви про нас?
— Маріє, cara mia, не звертай уваги. Карла переживає не найкращі часи.
— У неї завжди не найкращі. Карла, коли ти з ним розлучишся?
— Ну, точно не раніше, ніж ти заміж вийдеш!
— А я, тітка Карла, вийду раніше!
— Я матері скажу, що ти зухвала.
— Дай дитині спокій, Карла. Франческо, ви б не підтримували її, а напоумили. Як там у неї в сім’ї, це її справа. Карла, non farmi perdere la pazienza!
— Я тебе взагалі не чіпала!
— Excuse me, чи можна мені еспресо з молоком? І ось цей бутерброд з сиром.
 
Антоніо почув, як жінки на терасі замовкли. Йому здалося, що замовкли й птахи, які нещадно репетували на пальмах щоранку, діючи йому на нерви. У нього від цього спину тягнуло гірше.
Він дивився на елегантно одягнену мініатюрну жінку, яка зверталася до нього. Миловидна, світле волосся і величезні блакитні очі.
— Вибачте? — він хотів переконатись, що вірно почув.
— Еспресо з молоком та булочку із сиром.
— Ви хочете додати до еспресо молока?
— Так, кокосового, якщо можна.
Антоніо не знайшовся із відповіддю.
Хоч хтось? Qualcunа?
Тераса зрадницьки мовчала. Він зібрався з силами:
— У нас лише звичайне молоко.
— Okey.
— Va bene. Espreso. Con latte. Chiabatta con mozzarella. Porta via.
— Yes.
— Sette euro.
— Thank you.
І вона вийшла геть, на ходу повільними ковтками потягуючи його шикарний зіпсований еспресо і засунувши у сумку свіжу чіабатту із моцарелою з Салерно. Він мовчки похитав головою.
 
— Dio mio, Карла, ти чула? І після цього ти будеш казати, що в тебе щось не так? У людей он взагалі гармидер!
— Ти маєш рацію, я щось на пустому розклеїлася. Гей, я Карла! Scusate, ragazze.
— Я Анна, мені шкода, що в тебе проблеми.
— Та ну, фігня. Подивлюсь, чи таке у неї міцне волосся, як у колишньої. Гей, Антоніо! Не сумуй! Я дозріла на чіабатту! І налий нам ще по одній.
— Агов, ми ж не граппу п’ємо.
— Граппу будемо ввечері. Всі вільні? Еспресо з молоком. Куди котиться цей світ?
— І не кажи.
— Вони в Америці теж ось так, Анно?
— Вони в Америці взагалі не знають, що таке кава, щоразу п’ю і плачу. Ой, дівчатка, то ми на граппу сьогодні? А Елена за кермом!
— І я!
— Лишімо машини там, велика проблема. Анно, тобі терміново потрібне щось нормальне, бо в цьому стидоба в бар іти. Подумають, ми селючки. Елено, ти за це відповідаєш.
— Буде prima donna в мене.
— Тітко Маріє, а мені можна з вами?
— Питимеш лимонад.
— Так, так! А ми куди?
— Франческо, ти можеш дістати нам перепустку в бар твого швагра? Б’янка, ще ти попроси її, бо вона така severa, що відмовить.
— Я не сувора, я стара. Еспресо із молоком! Світ навиворіт!