оповідання українською

…Викликаний у пам’яті тендітний образ ароматної булки розтрощили незачинені кимось двері туалету в тамбурі, які ходили ходунцем разом із усім вагоном. Притримуючи спущені джинси і стоячи обома ногами на унітазі, схопившись вільною рукою за липкий, мокрий поручень, Соня зрозуміла, що туалетний папір закінчився, а серветки вона залишила на верхній полиці в купе.
Потяг, азартно грюкаючи колесами по рейках, пер у ніч із невгамовним ентузіазмом…

Іноді в такі моменти вона згадувала, як довго вони йшли до цього. Вона, що не знає себе, затиснута й самотня. І він, що шукає наосліп, не справляється зі своєю силою, надто хаотичною, щоб їй можна було дати волю.
І все ж таки, в настрій треба входити поступово…

— Нарешті!
На Міну налетів вихор, збив валізу, закрутив, відпустив і захихотів.
Раїса танцювала навколо неї як дитина, що зачекалася в садочку, руде волосся заплетене в дві кіски, білосніжна блузка вільного крою і яскрава максі-спідниця, що летить сонцем…

Палена карамель, маленькі півники червоного кольору. Одного разу батько взяв Павліка з собою. Вони йшли повз цирку, і біля входу продавалися ті самі півники – маленькі червоні та великі білі. Павлік спитав…

Крісло ховає її фігуру. Вона витягла ноги у витончених червоних туфлях і уперла шпильки у в’язкий коричневий килим. Звісно, він зачепився. Звичайно, кава розлилася. Вона сіпнулася, потім взяла в жменю серветок і одним неквапливим рухом стерла пляму з колготок.