Еспресо, полуниця, чіабатта

Антоніо увімкнув кавомашину і зняв стільці з простих дерев’яних столів. Протер столи, виставив туди крихітні вазочки з жовтцями і заходився мити полуницю. Вона пахла полем. Він склав її у велику скляну миску і на хвилинку виставив під сонячні промені, щоб зробити фото. Педро потім запостить, куди там він постить усі фото його маленької кафешки.
Розпакував привезений годину тому кошик з моцарелою, дістав із холодильника жовті помідори і наступні хвилин тридцять нарізав інгредієнти та розкладав сендвічі на вітрині. Ранок був свіжий і терпкий, наче тосканське молоде вино. Якісь птахи знову щось крекотали на пальмах.
Коли все було готове, він глянув на годинник. Мав, мабуть, ще хвилин п’ять-десять…

Гори під ванільним соусом

…Викликаний у пам’яті тендітний образ ароматної булки розтрощили незачинені кимось двері туалету в тамбурі, які ходили ходунцем разом із усім вагоном. Притримуючи спущені джинси і стоячи обома ногами на унітазі, схопившись вільною рукою за липкий, мокрий поручень, Соня зрозуміла, що туалетний папір закінчився, а серветки вона залишила на верхній полиці в купе.
Потяг, азартно грюкаючи колесами по рейках, пер у ніч із невгамовним ентузіазмом…

When witches go riding…

…Иногда в такие моменты она вспоминала, как долго они к этому шли. Она, не знающая себя, зажатая и одинокая. И он, ищущий вслепую, не справляющийся со своей силой, слишком хаотичной, чтобы ей было можно дать волю…

Що почитати письменниці?

В фемінітиві, бо… Бо хочу і пишу!
Як не банально, я починала із «Як читати книги» Стівена Кінга. Гайд по читанню такий: по главі на тиждень, Неспішно, повільно, аналізуючи написане.
Остання глава дуже щімка, до речі. Хустинку треба.

У пошуках свого

Взяла за назву. Анотацію теж продивилася, але як і все, що не мало першорядного сенсу (а першорядного сенсу тоді не мало нічого, крім життя), не вона мене заякорила.
Метушня та істерія тоді у багатьох вийшли на перший план, і я майже фізично відчувала потребу заземлитися.
Щоб продовжити освіту дітей, попри все.
Щоб зберегти родину, попри все.
Щоб не з’їхати з розуму, попри все.
І ”Відкриття повільності” заземлило мене однією своєю назвою.
Я зрозуміла, що треба читати.

ПРО ЩО МОВЧИТЬ КОННЕМАРА

Коннемара, що розкинулася на пагорбах у протилежній частині острова, покликала її до себе, випадково впавши на підлогу рекламною брошюрою. Скелі Мохера на фото поряд зловтішно німували про самогубців і божевільний вітер, що рве з гір униз. На скелі не можна, про них вона знала.

Ще зовсім давно

— Голова знову болить, — сказала, дивлячись на чоловіка. Він підвів голову, позіхнув і попрямував було до глечика з водою, але Саша була ближче.
— Дякую, Гош, я впораюся, — лила воду тоненьким струмком. Він падав у склянку мелодійно, по-музикальному рівно.
За вікном завила сирена, розбиваючи гармонію…

Піджаки в трусах

Від Селени прийшло в особистий чат:
“No jodas. Cuídate. 😘»
І в загальний, з перекладом:
“Починаймо, доки всі не сконали”

Привітайте мене ;)

❤️‍🔥“Чай з сонцем” – моє перше друковане оповідання, що увійшло до збірки, від якої неможливо відірватися.
“Крізь видиме пізнавай невидиме” – скарбниця мініатюр, де автори намагалися відшукати те, повз чого люди проходять кожен день, не звертаючи уваги, але що так чи інакше має вплив на їхні життя.

В ЇЇ ОЧАХ

Крісло ховає її фігуру. Вона витягла ноги у витончених червоних туфлях і уперла шпильки у в’язкий коричневий килим. Звісно, він зачепився. Звичайно, кава розлилася. Вона сіпнулася, потім взяла в жменю серветок і одним неквапливим рухом стерла пляму з колготок.

1 2