Еспресо, полуниця, чіабатта

Антоніо увімкнув кавомашину і зняв стільці з простих дерев’яних столів. Протер столи, виставив туди крихітні вазочки з жовтцями і заходився мити полуницю. Вона пахла полем. Він склав її у велику скляну миску і на хвилинку виставив під сонячні промені, щоб зробити фото. Педро потім запостить, куди там він постить усі фото його маленької кафешки.
Розпакував привезений годину тому кошик з моцарелою, дістав із холодильника жовті помідори і наступні хвилин тридцять нарізав інгредієнти та розкладав сендвічі на вітрині. Ранок був свіжий і терпкий, наче тосканське молоде вино. Якісь птахи знову щось крекотали на пальмах.
Коли все було готове, він глянув на годинник. Мав, мабуть, ще хвилин п’ять-десять…

Піджаки в трусах

Від Селени прийшло в особистий чат:
“No jodas. Cuídate. 😘»
І в загальний, з перекладом:
“Починаймо, доки всі не сконали”

В ЇЇ ОЧАХ

Крісло ховає її фігуру. Вона витягла ноги у витончених червоних туфлях і уперла шпильки у в’язкий коричневий килим. Звісно, він зачепився. Звичайно, кава розлилася. Вона сіпнулася, потім взяла в жменю серветок і одним неквапливим рухом стерла пляму з колготок.