Про діалоги.

Уривок «Dialogue» з книги Джефа Вандермеєра «Wonderbook. Revised and expanded».

Переклад: Ольга Цісаренко

Вступ від мене як від перекладачки і письменниці.

Це єдина книга з письменництва, яка написана і справді творчо. Натхненний арт-бук, що включає в себе, як добра кулінарна книга, трошки рецептів на фоні всеосяжних роздумів про те, як народжується ТВІР.

«Wonderbook виконує, перш за все, функцію загального гіда по творчій галереї написання художньої літератури, але ця книга також задумана як своєрідна кунсткамера, яка має стимулювати вашу уяву», пише Джеф Вандермеєр у вступному слові.

Я вирішила перекласти уривок про діалоги, бо зараз працюю над оповіданням, що складається переважно з них. Така форма викладу насправді питання смаку. Але, на мою думку, саме діалог є найживішою та найцікавішою формою передачі багатьох аспектів конфлікту в сюжетній лінії. Він може як витягнути затягнуту сцену, так і вщент знищити непогану єкспозицію.

Wonderbook ємно і точно розкриває основні моменти, які слід взяти до уваги особливо письменникам-початківцям.

А іноді, між нами, і тим, хто вже вважає себе зубрами пера.

Переклад досить художній, я намагалася не дотримуватися прискіпливо букви, а донести, перш за все, дух і зміст. Деякі приклади можуть здаватися дивними нашій аудиторії: книжка писалася під американські реалії і те, що на слуху у тамтешньої літературної спільноти. Тим не менше, навіть якщо референси будуть незнайомі, зміст, який вони транслюють, може вважатися універсальним.

Дякую заздалегідь за час, приділений читанню.

ДІАЛОГ

Мова в художньому творі може сприйматися як невимушена або мати присмак повсякденності з погляду читача, але незалежно від цього ефекту мета діалогу — донести сенс ємко і по суті. Діалог як первинна сила, що виштовхує сцену на рівень тут-і-зараз і як-насправді, даючи відчуття присутності, може виконувати одну або більше з наступних функцій:

передавати настрій
виявляти риси характеру героя чи його мотивацію
надавати інформацію
надавати динаміку сюжетної лінії, роблячи ритм оповідання інтенсивнішим чи, навпаки, уповільнюючи його
створювати чи відбивати конфлікт, напругу чи взаєморозуміння між героями
провіщувати неминуче
нагадувати читачеві про те, що він міг забути
висвітлювати труднощі, з якими герой стикається у відносинах з іншими

Теоретично, не може бути двох героїв, які висловлюються однаково, і навіть якщо таке трапляється, то в їхніх говірках неодмінно будуть присутні відмінності, бо кожна людина сприймає певну ситуацію по-своєму. Вигук мисливця на драконів, припертого чудовиськом до стіни, вигукне «от лайно!», але навряд чи так само відреагують персонажі іншого рангу, досвіду, віку та складу характера. «Не вбивай мене, я віддам тобі твоє золото», – вигукне невдаха Алібаба, який випадково потрапив у цю казку. «Це ж треба бути спійманим так по-ідіотськи», — промимрить маг першого рівня з паралельного чарівного всесвіту, невдоволено скривившись. Деякі люди несвідомо мімічно дублюють мовні елементи того, з ким розмовляють чи до кого звертаються.
І в той же час в аналогічній ситуації життя стомленого турботами старця промайне в нього перед очима, і він мовчки і майже з лагідним жалем подивиться на втраченого звіра, якому не вистачає господаря. Ефект пізнання, проникнення в думки персонажа і в його відчуття іноді може бути істотно посилений саме за допомогою мовчазного діалогу.

Якщо ви застрягли і не знаєте, що зараз має сказати ваш персонаж, спробуйте нагадати собі, що вам про нього відомо з емоційної точки зору, із поточного конфліктом або ситуації і що він вже встиг бовкнути до цього моменту. Не треба концентруватися на тому, що «мені потрібно, щоб він зараз сказав», скоріше зосередьте увагу на тому, як би було, якби ця ситуація розвивалася самопливом.

Діалоги покликані симулювати реальну мову, а не відтворювати її. Буквальна передача розмов на письмі стане хаотичною та нудною. Щоб переконатись у цьому, достатньо прочитати стенограму будь-якої коктейльної вечірки. Правильний підхід полягає в тому, щоб максимально зімітувати живу мову, відредагувавши її, прибравши звідти всі непотрібні вигуки, хмикання і покашлювання. Непогано пам’ятати і про те, що більшість людей розмовляють не особливо переймаючись побудовою фраз або граматично бездоганних конструкцій. Слова випускаються. Хтось може перервати розмову або той, хто говорить, може відволіктися, трапляються і мовні непорозуміння. Люди кажуть одне, а мають на увазі інше. Говорять про те, у що насправді не вірять, оскільки хочуть вразити співрозмовника чи прагнуть здаватися не такими, якими вони є насправді. Регіональні мовні відмінності зустрічаються щокроку. І йдеться не лише про специфічні «фіранки» та «ровери», а й про спосіб вимови тих чи інших звуків.

Ось деякі загальні правила щодо використання діалогів у тексті. Кожне з них обов’язково було порушено в той чи інший час:

Люди зазвичай не обговорюють між собою базову інформацію, яка добре відома обом співрозмовникам. «Я пінгвін, Боб, і як ти знаєш, оскільки ти теж пінгвін, пінгвіни вкриті пір’ям, хоча в нашому випадку пір’я — це майже хутро». Спроба впхнути в діалог очевидну інформацію, яку, як ти думаєш, потрібно нагадати читачеві, — це своєрідний дзвіночок того, що маєш явні проблеми з твоєю історією. Якщо один із героїв читає лекцію іншому, то в ідеалі це має виявляти якісь особливості персонажа, показувати рівень стресу чи інші важливі фактори. Інакше це не цікаво, оскільки сюжетно не виправдано. Очевидним винятком слугують фантастичні та містичні твори, де читачі шукають пояснень у репліках героїв. У деяких варіаціях наукової фантастики вчений може передавати інформацію необізнаному персонажу: «Я покликав тебе сюди, щоб обговорити смертоносний промінь, який виявляє пінгвінів, винайдений доктором Психопатом», але навіть у таких випадках більш елегантним рішенням буде описова конструкція.
Використання регіональних діалектів — той ще камінь спотикання для читачів. Безсумнівно законним і привабливим є бажання підкреслити культурну чи локальну приналежність персонажа за допомогою діалектичних вкраплень. Альтернативним витонченим рішенням може бути опис особливостей вимови безпосередньо перед моментом, коли герой починає говорити. Можна ще вставити пару повторюваних ідіосинкразій як якорів, які допоможуть закріпити у свідомості читача певний стиль мовлення. В іншому випадку, якщо ви не перебуваєте в ніжному і глибоко інтимному знайомстві з діалектом, який хочете прищепити вашому герою, повірте, є ще багато інших способів для автора осоромитись на сторінках власної книги.
Деякі письменники використовують діалогові ярлики, такі як «сказав він схвильовано» чи «пінгвін вигукнув затято». Найчастіше такі ярлики непотрібні і можуть створити різкий контраст із задоволенням, який читач отримує від тексту. Хороший діалог відсилає нас до особливостей поведінки та мислення персонажа і передає читачеві тон і емоції сказаного. В окремих випадках, таких як саркастичні ремарки, діалог може бути сприйнятий двозначно, і тоді ярлик потрібен**

Надмірне або недоречне використання діалогу зазвичай набуває однієї з двох форм: Де я? і Вам вже час.

«Де я?» відноситься до нескінченних діалогів, вкинутих у текст без жодної просторово-часової прив’язки або взагалі без контексту. І хоча бувають автори, які вважають за краще писати цілі розділи з діалогів, нехтуючи експозицією, але читачеві може в якийсь момент знадобитися нагадування про те, де все відбувається і хто взагалі говорить***
«Вам вже час» — це коли автор захопився діалогами без міри, і сцена «дрейфує», неоформлена, а отже, історія затягується штучно без компенсації для читача. Якщо є підозра, що це ваш випадок, запитайте себе:

Чи можу я прибрати деякі репліки без ризику втратити сенс сцени? (До речі, за фактом видалення ви можете згодом не виявити і ознаки того, що такий фрагмент був колись там необхідний)
Чи не розпочався діалог надто рано і чи не закінчився надто пізно для контексту?
Чи можна передати якісь частини діалогу описово?

Слід зазначити окремо****, що нічого доброго ще не виходило з порушення базового правила оформлення прямої мови. Так само, як читачам необхідні абзаци, щоб зробити вдих, їм необхідна структурована візуальна розмова, щоб не викликати в них почуття розгубленості та роздратування. Варто зробити домашку і розібратись у відмінностях дефісів і тире, щоб ваш майбутній читач отримав від діалогу задоволення.

І нарешті, якщо у вас таки є ще якісь сумніви, тримайте в голові слова письменника Стівена Грехема: «Читачеві не потрібно чути, як безглуздо говорять реальні люди. Ні, читач хоче чути гармонійні діалоги, як у телесеріалі «Дедвуд». А ще читач прагне вгризтись в саме нутро розмови, як у стейк, розкуштувати його і іноді зубами вичавити з нього, смакуючи на язику, кров, що не просмажилася. Робота письменника у тому, щоб викупатися у цій крові, продовжуючи писати».

Джеф Вандермейєр
WONDERBOOK. Revised & expanded., уривок.
2018, Abrams Image.
Переклад: Ольга Цісаренко, 2023.