Чай з сонцем

размещено в: Creative writing, Книги, Рассказы | 2

Вона зайшла до квартири і на мить заплющила очі. Повісила масивну бряцку ключів. Рюкзак слизько сповз із плеча на пуф. Розплутала важку шалю, згорнувши її в грудку, поклала в лоток. Черевикам, хоч і неохоче, довелося випустили зі своєї хватки її припухлі ноги. Вітальня зустріла її напівтемрявою і щільно засмикнутими шторами.
Не перевдягаючись, Надя пройшла на кухню та поставила чайник. Навпомацки потяглася до коробки з пакетиками, але не знайшла її на місці. Закінчився? Коли? Її погляд блукав полицею, де стояли спеції, фільтр-пакети для кави, нерозкритий пакет із цукром та спорожніла банка із замінником. Поруч стояла полірована дерев’яна скринька. Вона оселилася тут наприкінці лютого, напередодні. Мить, – і Надя почула, як того дня:
– Там що? – Він позіхнув.
– Чай, твій вподобаний, – посміхаючись, відповіла вона. – Пізно вже, завтра відкриєш.
О п’ятій ранку він забрав із собою те завтра, а скринька зосталась. Просилася до рук, впадала в очі. Ждала.
Забулькотів чайник, сердито, натужно.
Різкий дзвінок телефону, що висів у неї на грудях, знов розірвав думки і захолодив серце. Зсередини затовкло.
– Надія Кравець?
– Так.
Незнайомі слова поспішали до неї, штовхаючи одне одного. Той, хто говорив, був зайнятий. Потім щось запитав, але слова не хотіли від неї назад. Зачекав. Пообіцяв передзвонити пізніше.
Чайник клацнув і замовк. Надя постояла трохи, дивлячись на нього, потім запустила тонку руку у світлу копицю волосся і одну за одною витягла металеві шпильки. Кудрі ослабно розсипалися.
Підняла очі, і гладкий бік скриньки відбив її погляд. Вона простягла руку і взяла її з полиці, відкрила. Довго дивилася на фігурку на пуантах, що повільно кружляла, змахнувши руками, серед товченого листя чаю з чебрецем, під ніжне перебирання музичних зубців.
Надя зачерпнула повну ложку і висипала гірку в скляний заварник. Залила окропом.
Достягнула пузату чашку-гарбуз, поставила її поруч і пройшла до вікна, на ходу зняла годинник.
Широко розкрила портьєри, і до кімнати увірвалася заграва вечірнього сонця. Вона нетерпляче визолотила Надине волосся, накрила підвіконня, наплинула на підлогу карамельною смугою і дісталася чаю в заварнику. Він спалахнув, кинувши задерикуватий відблиск на чашку. Та змахнула байдужість і грайливо блисконула у відповідь.
Надя повернулася і налила чай. Аромат чебрецю випурхнув на волю і затанцював із сонячним пилом. Підхопив Надю з чашкою, підштовхнув до вікна, заплутався в її волоссі, яке знову заграло всіма фарбами осені, і втих в очікуванні.
Надя зробила великий ковток.
“Завдання… поранений… обійшлося”.
Величезне сонце затремтіло і раптом широкими мазками прикрасило затемнене небо. Один за одним воно приміряло апельсинові, теракотові, потім оксамитові відтінки охри та винну марсалу. Вдалині плавилося повітря, а верхівки дерев заманювали світило в свої обійми. Напустувавшись і зірвавши у Наді з губ посмішку, воно нарешті зібрало свої фарби і безтурботно заснуло за обрієм.
Надя погладила свій живіт. У відповідь штовхнулися.
Буде таки йому сюрприз, мамо.

2 Responses

  1. Марія
    | Ответить

    Чудово!!! тепла та затишна історія з життя 🥰

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *