Останні півроку Андрій відпочивав у кабінеті на дивані в перервах між клієнтами.
Останній квартал бачив сонце крізь вікно, чужі фобії, кризи, співзалежність та спробу суїциду. Не свою, і мерсі.
Останній місяць він обривав клієнтів, нагадуючи про ліміт часу.
Останнього тижня він досяг дзену і писав хокку в блокнот, поки його пацієнтки висякували в офісні серветки світовий смуток.
Позавчора він загигикав. Давився сміхом до червоних вух, аж клієнтка запитала, чи йому погано. Він вийшов до Олі на рецепцію.
— Вам тре відпочити, Андрію. Ви обробилися.
— Запрацювався?
— Обробилися.
В неї чудова усмішка заміжньої жінки.
— Без образ, але…
— Я можу написати вашому супервізору. Або в букінг ком.
Він осів у тіні козирка від бару. Вілла була двоповерхова, на дюжину гостей, у формі місяця, якщо дивитися зверху. З басейном. Оазис у джунглях. У вікна лізло щось тропічне, з тераси кликав океан. По прильоту він чомусь набрав Олю, але та майже кинула слухавку:
— Серйозно, відпочиньте вже.
Він три дні з усією серйозністю пив, блював, спав і жер солодкий рис у ліжку з балдахіном. На четвертий відчув, що від фумігатора здохне швидше, ніж москіти.
На п’ятий вийшов, поплавав, взяв мохіто і побачив Мері. Ну, у капелюшку. Волосся завите, легкий макіяж, закритий купальник, клатч, доречний тут, як британський гумор. Взяла чай і відкрила книжку. Так нічого, але через одне мохіто до неї підсів качок. Андрій почув її сміх і втямив, що Мері не про нього.
Ранок шостого дня був легкий, як морський бриз. Андрій під величезним фікусом на ротанговому тапчані з комфортом вжив щось місцеве. Крізь дрімоту почув гуркіт і розтулив очі. Це була Мері. У квітчастому парео, в’єтнамках на підборах та з рюкзаком. Витягла громіздкий тапчан на сонце, розіслала рушник із фламінго і дістала крем. Це Наталка, зрозумів він. Наталка — це ближче. Він було підвівся, але першим до неї встиг дід німець. За хвилину він натирав їй спину, а вона манірно поправляла збите волосся. Андрій вирішив, що часу достатньо.
В останній день тижня на віллі святкували ньєпі, хоч би що він значив. Стежку до океану всипали пелюстками, вздовж встановили смолоскипи та перекуси, всі вбралися. Магдалена nativa в косах мрійливо сиділа біля краю моря, в напівпрозорій білій туніці, їла фрукти і пила воду. До неї невдало підрулювали віджилі німець та качок.
Андрій взяв вектор, як до Магдалени підскочила мусульманка в чорному і золоті, а ввечері обидві вже співали і танцювали під оглушливий барабанний ритм. Він пішов спати рано.
Наступний день оскаженів барвами і звуками. Бар був завалений вирізаними фруктами, квітами та креветками. Андрій відсиджувався на терасі. Мусульманка фоткала Магдалену, вони тримались за руки.
За ніч мусульманка зникла. Лариса сумувала з джин-тоніком, неприбрана, в безформних штанях і сорочці, блукаючи босими ногами тихим відпливом. Момент був незручний.
“Silence day” — кричали таблички. У номері на столі з’явилася плюшева мавпа, що закриває собі рота руками.
Ніде ні звуку, всі говорили пошепки. Жанна вийшла в обід, на ній була картата зав’язана вузлом майка та рвані джинси. Волосся підхоплено хусткою, на шиї — масивна підвіска. По обіді вона з чимось поралася у дальній альтанці, одна.
Аякже.
Андрій забронював вечерю на двох при смолоскипах на пляжі. Подумав, дозамовив лобстера та надіслав запрошення. “Thank you” — майже “Окей, буду в червоному”.
Він надів світлу сорочку, вимив голову і збризкав їх кароліною херерою. Лляні штани, годинник для ефекту.
На пляжі Жанна розвела багаття. Підійшовши ближче, Андрій розгледів у світлі смолоскипів сумку. Жанна діставала звідти сяк-так зшитих ляльок і кидала у вогонь. Там була лялька в капелюшку, в паранжі, якась без волосся, і ще без обличчя.
Палила ляльок і ридала.
Як там?
Обробився?
Взяв ляльку і мовчки глянув на Жанну. Вона кивнула. Андрій кинув ляльку у вогнисько, горіло непогано.
— What is your name? — А привітатись?! — Hi there, — додав він.
Вона шморгнула. Вони палили ляльок, доки сумка не спорожніла. Тоді вона дістала з багаття гілку, згасила її і нашкрябала:
«ANY».
Залишити відповідь