Всесвіт здавався невеликим теплим та затишним місцем. Здається, він не був таким завжди, але вона не дуже пам’ятала те завжди. Сотні образів метушилися всередині, тисячі пісень лунали навколо неї, але вона їх не розуміла. Відчувалась невагомою. Ніщо не тягнуло її до себе і ніщо не відштовхувало. Вона ще не знала, що це вона, але хотіла нею бути. Чи хтось ще хотів, щоб це була вона? А чи так буває? Коли хотілося, але потрібно зовсім інакше, щоб відбутися. Щоби в стрижнях буття нескінченна спіраль часу упорядкувала це у свій черговий виток.
Пісні звучали голосніше, і простір навколо неї заграв. Ритм пронизав її, він був схожим на всі інші, але відрізнявся. Він був особливим і приніс із собою прагнення. Воно затопило її теплою хвилею, і вони звучали тепер в унісон. Стало просто, ніби й не було безтілесних блукань серед неосяжності. Їй необхідно всього лише знайти пісню для свого ритму. І тоді станеться щось важливе, те, що вона знала колись, але забула вчора.
Пісні лунали всюди навколо. Якісь ущухали, якісь ставали голоснішими, були ті, що верещали, і тихі, як шепіт, і сумні, як згаслі зірки. Вона чула белькіт і грім у їх дивних мелодіях, але ніяк не могла розчути свою. А раптом не вийде?
Всесвіт потіснішав і огорнув її в’язкою плівкою, а пісні звучали наполегливіше, і потроху стало незатишно. Страшно. Ніколи раніше не було страшно. Ритм втомився і послабшав.
Вона заметушилась у світі, що стискався навколо неї. На мить все застигло, зависли всі звуки, і лише час вагався, немов даючи їй останній шанс.
Її ритм ще жив, та вона його ледь відчувала. Десь поруч почула, ні, спіймала рівний заспів, суворий і ніжний одночасно, незрозумілий, але він неначе виспівував до неї. Нічого не лишалося, як просто впустити його в себе і спостерігати, як звуки наповнюють світлом її ритм, а той міцніє.
Вона наповнилася, стала неповторною, бажаною. На неї чекали.
Ти готова.
Я готова.
Її розпирало від щастя, стало щільно, дуже, тисно…
Ще трошки…
Всесвіт зненацька змінився і спалахнув новими фарбами, яскравими, новими звуками, гучними.
Холодно, жарко, мокро, слизько, нестерпно страшно і чудово.Вона розплющила рота і закричала, що їй стало сили.
***
— Тоня? Тоню, ви чуєте? Треба прокидатись.
Горло пересохло і ледве ворушився язик, вона ледве розліпила очі, дико хотілося спати. Але щось свербіло в голові, настирливо і тривожно. Мася!
— Мася! Дитина! Як…. Де?
— Не хвилюйтеся, все гаразд, все пройшло добре. Потрібно деякий час спостерігати, але в цілому, — можу вас привітати. Це дівчинка!
Слова стали в горлі грудкою. Вона просто дивилася на лікаря і усміхалася.
— А Сашко?
— Ваш чоловік спить. Ми йому вкололи заспокійливе. Він дуже переживав, бо ситуація була майже критична. Але ні на мить не відпустив вашу руку і весь час співав.
— Співав?! Що?
— Колискову.
Залишити відповідь