КРІЗЬ ТЕМРЯВУ

Збиралися по п’ятницях своїм колом. В інші дні бар був відкритий для всіх, і в цілому публіка була просунута. Вечірки смакували як добре вино, спершу терпке, з пікантними нотками болю, а наостанок солодке, з присмаком довіри.
 
Цієї суботи було затишно. Майстри натхненно відпрацьовували нові девайси, глядачам було чого захотіти. Пересвідчившись, що тут все норм, Фіона відійшла до Сергія на бар. Дівчата звичними рухами робили «Мрії куколда» і «Лоліту». Спостерігати за цим було так само приємно, як за польотом флогерів. Їй з Сергієм вдалося облаштувати сім повноцінних зон взаємодій, і це гріло.
Поряд із ними присіли двоє. Фіона знала білявку, та була нижньою. Шатенку бачила вперше, і вона явно була в розшарпаних нервах.
— …Просто я хочу спілкуватися тільки нашою мовою. Вважаю це правильним.
— Тань, то ти через це пішла? Ви ж разом он скільки… — білявка зробила ковток.
— Він це навмисно! Аж бачив, що я намагаюся!
— Ну, це твоя справа, не його! Ти заморочилася.
— Це життєва позиція!
— То тепер в тебе всі, хто російською, вороги?
— При чому тут це?!
— Девочки? Могу вас угостить? Я Алексей.
Вони озирнулися разом, а Фіона сховала усмішку. І як Льоха завжди собі знаходить? Подивилася на Сергія — йому теж стало цікаво.
— А чого такий красень, і тарабарською? — Шатенка була в ударі.
— Здесь свободное пространство, и мы в свободной стране, вроде?
— Думаю, вам краще пошукати тих, хто вас зрозуміє, — відвернулась різко. Білявка зітхнула.
Льоша відступив, бо в темі «ні», — це «ні», і Фіоні стало жаль. Сергій підвівся. Підійшов до шатенки зі спини, поклав праву руку їй на талію. Вона схаменулася, але він схилився до неї і щось почав казати на вушко. Лівою рукою провів по її плечу і продовжив вмовляти. Потім повернув її стілець до себе і відступив на півкроку.
— Спробуємо, Таню?
Шатенка мовчки дала йому руку.
 
В залі взаємодій Сергій поставив Таню на коліна і пристібнув до червоного шкіряного пуфа.
— Я можу зав’язати тобі очі? Обіцяю, що ніхто тебе не скривдить.
— Ммм… Ну добре.
— Якщо тобі щось не зайде, кажи «жовтий».
— Окей.
Темна пов’язка на очах відрізала її від зовнішнього світу. Його руки гладити її скрізь, повільно.
— Ммм, дуже приємно… Це так ніжно — вона хіхікнула.
Погладжування перетворилися на легкі ляпанці, потім руки зникли, і зненацька наче кусючі метелики охопили її. Повітря коло неї запахло м’ятою і ще чимось терпким. Таня задихала частіше.
— До мене слід звертатися «майстер», сонечко.
— Ооо… добре, так, майстер.
Стек встигав усюди, на кожний сантиметр її тіла, шкіра горіла вогнем.
Якоїсь миті стало майже нестерпно, і вона вже хотіла вимовити стоп-слово, але на шиї відчула руки, які її пестили, стискали. Невідступні пальці прочинили їй рота, проникли всередину. Вона розчинилася в часі, але зненацька все полишило її – пальці, метелики, ніби нічого і не було. В Тані вирвалося:
— Будь ласка, не припиняй… це так добре…
Нічого не відбувалося. Їй стало порожньо.
— Майстер, будь ласка…
Темрява звузилася навколо неї. Щось нестерпно билося в ній, замкнене.
— Будь ласка…
Вона горіла вогнем, але залишалась одна. Одна. Потекли безсилі сльози, і десь з глибини вона майже завила:
— Ещё! Пожалуйста!
Хльосткий удар по сідницях зірвав з неї крик. Ще, ще… Руки взяли її за шию, міцно, пальці знову забралися до її рота, ніжно, жорстко. Таня загубилася в руках, пальцях, хникала, якщо були паузи. Схована за пов’язкою, вона відчула себе повітряною кулею, з якої скидають баласт і нагрівають всередині, щоб вона стала вільнішою. І ось вона вже злітає, невагома, шалено легка, і полум’яна хвиля, що здіймає її туди, спалює собою все інше, несуттєве. Ошатками тихої радості вона полегшено затихла там, у своїх хмарах.
 
Пов’язку зняли, і вона замружилася. Сергій взяв її за голову і підняв до себе.
– Ти як?
— Я… хоро… добре.
— І?
— Д-дякую… майстре.
— Майстри.
Вона відкрила очі і оніміла.
Поряд із Сергієм стояв Олексій. Мовчки заправив їй прядку волосся за вухо, провів пальцем по губах. Його руки пахли м’ятою.
Посмішка в нього була лагідною. Вона несміло посміхнулася у відповідь.