Відверто, каву я пробувала і смачнішу, і шоколад меня там теж не подобається.
Кожен раз зі Львовом у мене якісь не дуже приємні спогади пов’язані, але є такий момент: під Львовом є абсолютно магічне місце, називається “Бухта вікінгів*. Такий собі ретріт-плейс, розташований на озері, з прекрасним сервісом, приємною кухнею, конячками і мотузковим парком…
Туди ми їздили три роки поспіль із сином до тенісного табору, а згодом і з дочкою. Спочатку вона кайфувала там у мене в животику, а потім – із коляски пританцьовувала під Онуку на якомусь корпоративі, який там на той момент проходив.
Кожен раз поверталися ми звідти через Львів, де купували сину меча. До речі, саме с Західної України у сина ціла колекція дерев’яної зброї 😉
Там же якось і купила невеличкий магнітик, це було десь два з половиною роки тому. Одразу знала, що беру на шкатулку, але “дозріла” на цю ідею за місяць до початку війни. І коли їхали з Києва, шкатулка залишилася там, не сфоткана і не показана. Наразі, думаю, саме час для неї.